|
+5!
Олег Сироватко
26 грудня 2008
Вибрати не можна тільки Батьківщину...
Жив собі в Україні чоловік. Був праведним, порядним, чесним, богобоязливим; всім допомагав, нікого не лишав у біді; хто звертався до нього, завжди міг розраховувати на безкорисливу поміч. І, як годиться, після смерті така світла душа потрапила до раю, де зустрілась із Всевишнім.
Сіла душа на хмаринку, поглянула на творіння Господнє та й замислилася. Творець підсів до неї та спитав:
- Що, не придумаєш ніяк, де б краще народитись? Може, знову в Україні?
- Ні. Годі з мене. Вдосталь натерпівсь я злигоднів. Усе життя прожив у бідності, думаючи не про себе, а про інших. Усім робив добро, нехтуючи собою. Бідував, голодував. Не хочу, щоб усе повторилося знову. Краще в Монако. Там тепло, грошей вистачає. Хоч попробую, як то – жити на широку ногу?
- Вибачай. Монако – замала країна. Всіх, кого міг, Я туди вже влаштував. Вакансій не лишилося.
- Тоді в Америку, - замріяно всміхнулася душа. - Буду ковбоєм, гасатиму на конях, носитиму круті джинси, стрілятиму з пістолетів, їстиму гамбургери...
- Що я чую?! – здивувався Прабатько. - Невже це слова полум’яного патріота, яким ти був за життя? Чого відхрещуєшся від своєї Батьківщини, від культури української, яку так ніжно плекав?
- Бути патріотом України – то невдячна справа, все одно що бути камікадзе. Проклята земля.
- Чому проклята? – заперечив Першотворець. - Родючі ґрунти, талановите населення зі світлими головами та золотими руками.
- І ганебна доля. Татаро-монголи спустошували цю землю, її захоплювали то поляки, то литовці, то росіяни. Ми натерпілися війн, голодоморів, злигоднів, Сталінських репресій, а тепер і цей Чорнобиль... У кожного народу на небосхилі є своя зірка, й українська зоря згасає.
- Ти покликаний її запалити, переломити становище, підняти з попелу українську державність, її мову, культуру. А в Америці все добре, там відроджувати нема чого, ти проживеш там марне, бездіяльне життя. Чи цього ти хочеш? Я зробив для тебе виняток – дав право вибору. Але маючи права, ти повинен знати свої обов’язки, й бачачи, що твій вибір завідомо хибний, Я не можу не втрутитися.
- Ну гаразд. Тоді пошли мене в Зімбабве, в Африку. Там дійсно є що піднімати з попелу.
- Але ж у Зімбабве голод, люди мруть від укусів змій та комах, від різних тропічних хвороб. Там у диких племенах нелюдські закони. Знаючи тебе, кажу з певністю – ти не виживеш у тій країні. Ну то що? Вирішуй.
Душа почесала потилицю, махнула рукою та й сказала:
- Еххх, так і бути! Посилай мене в Україну...
Київ; 5 грудня 2003
26 грудня 2008
|
| Закрити |
